Маленькі оповідання, такий же чорний гумор, що і у Хармса, хоча й більш близький до сьогоднішніх реалій. На перший погляд — мозаїка, що розсипається, зв’язки раз у раз розриваються, все вислизає і хитається. Та чим глибше поринаєш у текст, тим ясніше починаєш розуміти, що всі ці гротескні ситуації та дивні герої — Микола і Сократ, Заболот і Марися — тісно пов’язані тим, що вже пішло, йде або може піти. І тоді збірка міні-новел зрештою виявляється багатоплановим романом, про що автор лукаво помовчує,— та тим важливіше для читача це відкриття.