Він прийшов по славу, а знайшов лише терор, зраду і біль.

330 рік до н. е. Александр Македонський остаточно перемагає Персію і веде свою нездоланну армію далі на схід — до багатств Індії. Його шлях пролягає через Афганістан — край, де панують давні племінні звичаї, а кожен чоловік народжується воїном.

Піхотинець Матфеос приєднується до війська в очікуванні подвигів і слави, взоруючись на старших братів, але замість цього опиняється в самому пеклі кривавої бійні. Лютий опір ворогів, з яким стикається македонське військо, шокує і водночас змушує до ще більшої жорстокості й тактики випаленої землі.

У певний момент приховування звірств заради політичного миру починає гнітити Матфеоса. Та найзапекліша битва відбувається саме в душі героя. Його кохання до афганки Шинар призводить до ганьби її клану, розплата за яку — смерть.

Чи зможе рядовий піхотинець зберегти честь, коли війна вимагає стати нелюдом, а на шляху до правди стоїть сам цар?

Прессфілд створив воєнну драму, в якій минуле дивиться сьогоденню просто в очі — і питає: ким ти стаєш, коли битва не закінчується?

Стівен Прессфілд — письменник і сценарист. Автор понад 30 сценаріїв кінофільмів, багатьох історичних романів і науково-популярних книжок. Його «Війну мистецтва» перекладено багатьма мовами й продано понад мільйонним накладом, а «Вогняні брами» входять до списку обов’язкового читання в усіх провідних військових навчальних закладах США.

Афганська війна, яку Александр Македонський вів понад два тисячоліття тому, разюче подібна до тієї, що точиться сьогодні. Ця книжка Прессфілда — для всіх тих, хто прагне глибшого розуміння, що стоїть за війнами в одному з найнеспокійніших регіонів світу. Вінс Флінн, автор бестселера «Американський убивця»

«Вогняні брами. Героїчний епос про битву під Термопілами», Стівен Прессфілд, «Наш Формат», 2023 рік

Ви гадаєте, що стільки народів, які звикли до чужого імені та влади і не пов’язані з нами ні релігією, ні звичаями, ні спільною мовою, підкоряться одразу, щойно переможені? Тільки ваша зброя стримує їх, а не їхня прихильність, і ті, хто боїться нас у нашій присутності, стануть ворогами, щойно ми підемо. Ми маємо справу з дикими звірами, яких може приборкати лише час, коли вони, спіймані, сидітимуть у клітці, бо їхня вдача не дає їх приборкати. Отож ми мусимо або віддати те, що взяли, або захопити те, чого ще не маємо.

Я завжди думав, що важкий досвід робить тебе сильнішим і ти менше боїшся. Але все навпаки. Це підриває тебе, бо знаєш, наскільки ти вразливий і як погано все може бути. Коли я зараз згадую про ув’язнення, то прокидаюся від цокотіння зубів. Десять разів на день мої коліна підламуються. Я ніколи особливо не вірив у богів. Зараз я починаю думати про це.

Александр не віддає наказів. Він просто діє. Йде разом з усіма, пішки, зі зброєю та в броні, і жоден новобранець не може за ним устигнути. Він тренується за будь-якої погоди, вдень і вночі. Офіцер, який відзначився, обідає в царському наметі, з великими Кратером і Гефестіоном. В армії Александра немає тілесних покарань. Наш повелитель тримає дисципліну загрозою виключення з корпусу і втратою прихильності, проти яких і смерть не має значення. Один несхвальний погляд Александра обвалить кар’єру найзаслуженішого ветерана, а його усмішка чи прихильне слово прославить наймізернішого.