Тілько істина правда
(з українських повір'їв)
Михайло Назаренко

“Погляд у спину, коли дивитися нема кому й чому”. Мабуть, кожен з нас відчував такий погляд хоча б раз у житті... (с)

Або чи не кожен прокидався посеред ночі від чийогось пильного погляду, а поряд не було нікого.
В моєму житті така причина була двічі. Обидва рази в дитинстві, років до 10, обидва рази біля ліжка стояла довготелеса чорна фігура. Перший раз я прошепотіла: “Мамо?” - і простягнула руку. Рука увійшла в ту постать. Вдруге я вже не намагалась помацати оте “ніщо”, а швидко сховалась під ковдру.

І на той момент у моєму дитячому багажі не було нічого, крім кіношних “привидів”, мультяшних “домових”, “баб-яг” або “кікімор”, що б пояснило, що то могло бути.

Нас позбавили пам'яті, вичистили, вихолостили всі згадки про те, у що вірували, про що переказували один одному наші прабаби і прадіди. Повір'я цікаві, загадкові, кумедні або страшні, - вони забарвлювали світ більшою кількістю фарб, пояснювали те, що пояснити неможливо.

І ось тепер ми маємо “Тілько істину правду”, яка привідкриває нам багатство згадок і переказів про “тих”. Вони інакші: пустотливі; грайливі; добрі; збитошники; ледачі до справи, яка їм не подобається; злостиві і мстиві, - не люди, “тоти”, “паничі”.

Проте є й інші історії: про вихор; про скарби, які раз на певний період виходять з землі; про страхи; про долю, недолю та злидні...

Хочу зазначити велику і кропітку роботу, яку провів Михайло, аби ми, читачі сьогодення, зрозуміли оповідки, записані, наприклад, десь у Галичині у 70-х роках ХІХ століття, не втративши родзинку місцевої говірки. То вийшло в його дуже файно, і то є любов, як вона є. ? (До речі, чіпляється тота говірка, дай боже! І деякий час після прочитання ти виловлюєш у своїй мові і на письмі оті “ноччю”, “їдного”, “штири”.)

Для поціновувачів і для тих, хто хоче більше оповідок, в кінці наведена бібліографія.

Шалено рекомендую всім!